18 лютого 1987 року, у мальовничому і славнозвісному селі, назва якому Соснове, із сильної заметілі і танцюючих сніжинок опустився на поріг до Тетяни і Анатолія маленький вузличок з дитятком.. На дивні звуки вийшли чоловік з дружиною . Розгорнувши подарунок, вони побачили мале дитя, яке дивилося на них здивованими очима. Це була я. Отож я стала їхньою дочкою. Охрестили мене Юлією, дали прізвище Рицька і по моєму татусеві я стала ще й Анатолівною. Мої батьки – хороші, освітчені люди, мама Тетяна Борисівна викладає зарубіжну літературу в Соснівському  НВК, тато- працює за кордоном.

Треба сказати, що моє дитинство пройшло досить цікаво та бурхливо,  ми були «живими» дітьми,які весь час проводили на вулиці,гралися,будували будиночки, створювали групи, які допомагали старшим людям,робили вистави і концерти на берегах нашої чарівної річки. Коли мені виповнилось 6 років, мені кожного дня довелось ходити до одного будиночку, де було також багато дітей. Це була школа. І почалася для мене мука-наука. Правда, лише спочатку, потім наука стала цікавою. Та це було недовго, бо на 17 році мого юного життя, довелось покинути вже рідні стіни і своїх наставників. На нашому випускному балі мені вручили різні листи-подяки за досягнення у навчанні, різних закарлючок на конкурсах дитячої творчості.

Попереду  чекав новий шлях з іншими життєвими випробуваннями. Мої батьки назвали це здобуттям вищої освіти. І от я у гарному місті, яке називається Рівне (цікава назва, до речі), і навчалась в університеті. Оскільки я, скажімо так, людина трохи творча, (мене завжди цікавила культура нашого щирого українського народу та інших незвіданих ще світів) то я обрала для себе спеціальність вчителя іноземної мови та зарубіжної літератури. Дуже вже мені хотілось бути схожою на маму і викладати зарубіжну літературу,але…трохи не так склалось як гадалось. Після закінчення навчання почала викладати іноземну мову,а саме англійську.  І як виявилося, здобуті мною знання в цій галузі, я змогла використати не лише для себе, а й розповісти багато чого цікавого  діткам яких навчаю. А чотири рочки тому до мене ще й лелека завітав і приніс мені найцінніший і найкращий подарунок,який тільки може подарувати Бог- маленького, потішного синочка. Який кожного дня дарує мені посмішки і хороший настрій. Отож я щаслива.

Така от в мене вийшла програма  максимум.

Взагалі, життя воно таке складне, з усіма своїми викрутасами. Але є у ньому й багато своїх хороших, позитивних моментів. Просто завжди потрібно бути оптимістом, адже як казала одна відома особистість(на жаль, не пам’ятаю хто)  - «Світом керують оптимісти – песимісти глядачі». Тож для щастя багато не потрібно. Десь, чула, що англійські вчені навіть винайшли формулу, якою позначають щастя.

Насправді ж «формула» щастя закладена у кожного з нас в голові. А складається вона, як на мене, з таких от простих правил:

·         Завжди потрібно бути вдячним!

·         Усміхайтеся! Ви бачили коли – небудь , щоб щаслива людина не посміхалася?

·         Не порівнюйте себе з іншими і не переймайтеся тим, що про вас подумають!

·         Знаходьте позитив і вірте в краще!

·         Більше спілкуйтеся!

·         Проявляйте доброту!

·         Піклуйтеся про своє тіло і душу!

·         Робіть те, що вам справді подобається!

·         Дозволяйте собі побути інколи дитиною!

·         Насолоджуйтесь тим, що маєте і що отримуєте!

·         Вмійте прощати!

·         Обирайте на життєвому шляху реальні цілі!

·         Живіть сьогоднішнім днем, радійте кожній хвилині вашого життя, бо кожен день це подарунок!

 

Такі от прості правила. О, я й не помітила, що їх тринадцять – кажуть, погане число. Дурниці – щасливе! А ще варто мати якісь свої цінності та ідеали. Для мене найвищими цінностями завжди були доброзичливість,  свобода, любов, сім’я  і саме життя.  Є й інші. Та для кожного вони свої. Мої батьки з дитинства прививали мені ці поняття, тому вони для мене є найбільшим ідеалом.            Говорити-балакати про це все можна довго, та я думаю мені вже час закінчувати мою автобіографію. Такий от, дещо з гумором, огляд мого життя за двадцять  вісім років і трошки погляд в майбутнє.